Рубрика "Мнения" : Здесь выкладываются абсолютно различные мнения-статьи посетителей сайта, а также статьи с других сайтов для обсуждения. Администрация сайта по поводу этих новостей может иметь мнение, отличное от мнения авторов материалов.

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана


Посмотрите новости о евроМайдане.

Кому вы сопереживаете? Героям? Песни о евроМайдане — практически хиты сезона. Вскоре, при поддержке одного из политиков-олигархов, выйдет в свет более 10 томов стихотворений о евроМайдане. Это называется романтизация образа.


Владимир, с которым я связался при помощи знакомого психолога, не вписывается в медийный формат. Если говорить языком шоу-бизнеса, он неформат. Он не похож на патриота с телеэкрана, который отстаивает свободу до конца.

Одежда Владимира не украшена свастикой. Пока мы шли к месту проведения интервью, он ни разу не произнес «Слава Украине!», а во время разговора я от него не услышал слова «побратим». Владимиру 25 лет, он строитель из Львовской области (в целях безопасности просят не упоминать город проживания героя и место встречи. — Р. Б.). Он не играет в тягнибоковские игры.

Новый знакомый заводит меня в один из захваченных офисов в центре Киева. Еще с несколькими земляками он квартируется в одном из кабинетов. Мы заходим в зал для совещаний.

Теперь здесь заседают такие, как Владимир. Для одних они герои, для других — ненавистные бандеровцы. На «бандеровца» мой знакомый не обижается, но и героем себя не считает.

Мне сложно назвать Владимира евроМайдановцем: образ, который навязывает телевидение, и конкретно этот человек — несопоставимы.
Разговор получился несколько рваным. Владимир все время пытался сказать что-то важное. Часто говорил невпопад. Иногда было сложно воспринимать сказанное им.

Я специально не делал литературного редактирования текста нашего разговора.

Главная мысль моего собеседника: ЕвроМайдан — не сказка, и романтики там было мало.

«Тобі нічим не допоможуть»


— Давно на євроМайдані?

— Більше трьох місяців. Але вже час додому.

— Чому?

— Якщо ніде не записаний, тебе ніхто не поважає. Ти ніхто.

— Тобто ви — ніхто?

— Можна й так сказати.

— А як це — «ніхто»?

— Тобі нічим не допоможуть. Нам пощастило — знайшовся спонсор київський, який купив броніжилєти. Він не давав гроші на скриньки (для благодійних внесків. — Р. Б.), ото як люди кидають. Бо вже люди дізналися, що гроші в дуже великих розмірах пропадають.
Підійшов він до нас. «Хлопці, чим я можу допомогти? Знаю, що гроші пропадають». Ми порахували, що нам треба дев’ятнадцять броніжилєтів. Він особисто кожному дав їх в руки.

Повара на кухні в броніжилєтах ходять, а пацани з передової на Грушевського їх не мали. Смішно…
Коли «Свобода» віддала КМДА, звідти витягнули дві з чимось тисячі броніжилєтів. То нащо вони їх там тримали?

— Може, двісті бронежилетів?

— Близько двох тисяч! Хтось з наших раніше ходив питатися, йому казали, що нема. А вони там були. Так само, як і в профспілках (у Будинку
профспілок. — Р. Б.): після пожару лазили там, в підвалах були згорнуті броніжилєти.

— Ви відповідали за якусь ділянку оборони?

— Нас — шестеро, то ми, як вам правильно пояснити… взяли одну барикаду, і ту барикаду тримали. Барикада біля входу на «Динамо», як йти до «мосту кохання».

— Там і жили?

— Спали в палатках біля профспілок. Ще на нашій барикаді були пацани із Запоріжжя, пару чоловік із 29-ї сотні.

— Барикада була якось за вами закріплена?

— На Грушевського вже знали, що ми туди ходимо, і без пропусків нас пропускали.

«Не втік, бо мав стояти»


— На євроМайдані є ієрархія?

— Я думаю, що ні… І ще одне: перед 18-м числом (лютого. — Р. Б.), як штурм був на Грушевського, десь за десять хвилин до цього «Правий сектор»
відійшов за барикаду.

— А звідки упевненість, що саме «Правий сектор»?

— Ми знали десятників, які ходять, кричать вічно, в лице.

— Відійшов десяток—два, більше?

— Більше. Знімали ж перед штурмом. І видно було, скільки людей лишилося за п’ять хвилин до штурму.

— Чому Ви залишилися?

— Ми там мали стояти. В момент штурму було нас п’ятеро. Із мого міста троє, ще один із 29-ї сотні мужик зі своєю жінкою. Щастя, що та жінка знала план відходу.

— Звідки?

— Хтось їй пояснював раніше. В чому суть: як відходили під Ляльковий театр, на горі стояла група, що ніби нас мала прикривати. А вона навіть в курсі не була, що там уже штурмують. Собі сиділи, з дівчатами тупо ржали. Якби ми їх не побачили, менти би їх окружили, — то сто процентів. Короче, завчасно їх попередили.

— І вони почали прикривати?

— Та де — то вже все йшло!

— Вас били?

— Особисто мене — ні. Міша з Одеси, тут з ним подружився, добре получив від БТРа. Йому ногу затиснуло. От тільки зараз (розмова відбулася у вівторок,
4 березня. — Р. Б.) почав ходити більш-менш. Ну а в мене нічого такого не було.
«Самооборона? Бидло»

«Самооборона? Бидло»


— На вас немає обличчя.

— Розчарований…

— А чим найбільше?

— Та от тим, що вони всі бояться — оті, із самооборони! Для чого вона взагалі створювалася, якщо втікає?

— Ви входите до якоїсь сотні?

— Я ще перед Новим роком записався у дев’яту сотню. Але там довго не був.

— Чому?

— На Новий рік додому поїхав. А коли повернувся, уже не хотів нікуди записуватись. Найшов своїх і разом жили. Зараз один із наших старших ніби хоче зробити організацію. Щоб могли нам давати якісь бейджики, оті пропуска.

— А в чому сприяють бейджики?

— Зараз вже ні в чому. Раніше, ще як барикади стояли, то не всюди можна було зайти. Навіть на Грушевського без бейджика не зайдеш.

— Там щось коїлося незаконне? Наприклад, готувалися «коктейлі Молотова»?

— Звичайно, що готувалися.

— Тобто до штурму готувалися?

— Так, але не було ще тих масштабів, як на другий день після штурму, коли люди почали звозити бензин. На чоловіка десь по чотири, по п’ять мали.

— Ви теж кидали «коктейлі»?

— Так. Тоді, коли вони нам прорвали барикаду і йшли на нас. І вже коли відступали.

— Влучили?

— Зразу говорю: ні.

— Міліціонерів не пожаліли?

— Там прості пацани не йшли — бігли серйозні бики.

— Правда, що за кидки «коктейлів» платили?

— Я такого не чув. Можна сказати, що на Грушевського були прості люди, як ми. А комусь може й платили…

— У самообороні євроМайдану теж «прості» люди?

— Є п’ять сотень нормальних: 2-а, 4-а, 8-а, 29-а і 31-а. Вони дійсно знали, за що стоять.

— А всі інші?

— Ну, особисто всіх я не знаю, але там таке, шо… Бидло. Понапихує на себе броніжилєтів ледь не по два, ножів, пістолетів. Але коли йде до діла, він тікає з тим всім. Чого ж ти на себе то все вдягаєш?

— Названі вами п’ять сотень стояли до кінця?

— Так. Можна сказати, що вони найбільше постраждали. Ви дивилися список загиблих? Де там є з «Правого сектора» хтось? Прості люди!

«Провокатори — то прості люди»


— Ви обмовилися, що час додому.

— Так, вдома не все закінчено. По інтерв’ю депутати наші більше воювали, ніж ми.

— Ви десь працюєте?

— Так, на новобудові трохи далі Львова. Приїду й одразу можу працювати. Хлопці з розумінням поставилися, що я в Києві.

— Скільки вам коштувало прожити в Києві?

— Спочатку я взагалі грошей не витрачав. А потім передавали мама, брат. Сигарети трошки ліпші уже купляв. Тут носили сигарети, але не завжди можна було попасти на нормальні.

— Алкоголь був?

— Ну так… Пиво пили, не буду брехати. Та і що, не бачили, що п’яних лапали? Канєшно, що було.

— П’яні на евроМайдані — це ж провокатори, «тітушки».

— Провокатори — то прості люди, що ніде не записані. Було таке, що я йшов у «Біллу» (на Європейській площі. — Р. Б.). Взяв два пива й не міг з ним пройти далі супермаркета. Прийшла та самооборона, окружили мене і давай там, що я провокатор: «Що ти бухаєш?.. Ми тебе на п’ятий поверх в профспілки заведем!».

Я повернувся назад у супермаркет, подзвонив своїм, і вже почали по-інакшому говорити. Нам ще помогли охранники магазину. Казали, що самооборона їх замахала: прості кияни не могли ніякого алкоголю купити.

— До вашої барикади підходили Парубій, інші депутати?

— Чи був хтось з телевізора? Ні, нікого не було…

— Парубій розчарував?

— Я думаю, то давно вже було сплановано, хто має померти. Парубій особисто сказав зі сцени, що своїх людей на м’ясо не пустить. Тоді нащо та самооборона створювалася? Стільки скриньок (для пожертв. — Р. Б.) у них стоять на майдані, що то просто капєц…


— Штурм пам’ятаєте?

— Є провали.

— Ви стали свідками вбивств?

— Так. Бачив, як мужику голову відірвало гранатою біля мене… Так сталося, що граната за капішон йому впала…

— Від вас далеко?

— Три метри. Десь так.

«Свою проблему я вирішив»


— За що стояв євроМайдан?

— Я не знаю за цілий майдан.

— Ви?

— Я стояв, бо катували мене в міліції. Просто то надоїло вже.

Привід?

— Хотіли приписати побиття, хоча в той день мене взагалі не було в місті.

— Згодом вашу провину довели?

— Не довели.

— Нині Україна змінилася?

— Ну, ці хоч тепер побояться щось таке зробити. Кажуть, у нас в формі міліції не ходять уже.

— В принципі, свою проблему ви вирішили?

— Ну так. Віддав усе, що міг.

— На євроМайдані довіряли політикам?


— Ні, ми взагалі не ходили на ті вече. Можу сказати не лише за себе. Ми не любили то все слухати. Ніяких компромісів…
«В рукопашку не бився, ножем відбивався»

— Ви вступали в рукопашний бій?

— Був бій з тітушками.

— Коли? Де?

— Година сьома ранку, коли догорав Будинок профспілок. Ми, шестеро, йшли поспати в Михайлівський собор. Наші палатки стояли біля профспілок, теж згоріли. Ми виходимо за поворот, стоїть товпа людей, чоловік сто, в такій формі, як у наших. Буквально чоловік двадцять підбігло. В рукопашну я не бився, ножем відбивався.

— Ножем?

— Так. Мав ніж із собою.

— Ви когось поранили?

— Так, сто процентів.

— Людина впала?

— Злапалась за груди, а другий кричав дуже. Не знаю… Решта побоялися йти. Ми почали тікати. Чули, що затвор хтось дьорнув.

— А страх?

— Я за то навіть не думав.

— Ви себе контролювали?

— Я не знаю взагалі… Страшно не було…

— Інстинкт самозбереження?

— Так, щось на то більше похоже. На другий день, як нормально проспишся, починаєш думати, як ти взагалі туди пішов. І то не тільки моя така думка. Всі питались: «Як то ми йшли?». Я зранку був в шоці, як я туди пішов… Я не знаю, як то відчуття назвати…

«Люди візьмуть владу силою»


— Нині ви щось очікуєте?

— Та чекаю. Зараз наші їздять на пост в Бориспіль. Але кажуть, що то вже закругляється помалу.

— Це фінал євроМайдану?

— Не фінал, бо знайомі їздять по директорах фірм, заводів, де не платять зарплату.

— І?

— Перший раз просять, другий раз не просять.

— Це на Львівщині?

— Ні, по Києву і Київській області.

— Коли повернетеся, теж плануєте таким займатися?

— Подивимося. Якщо знайдуться однодумці, хоча би група з десяти чоловік. Менше рипатись не має сенсу.

— Ви розумієте, що це незаконно?

— Так.

— Але все одно плануєте?

— Так. А як: людина стільки працює, а їй гроші не платять?

— Тобто повернення України до євроМайданівської не буде?

— Не буде.

— Люди візьмуть владу силою?

— Думаю, що так. Але я думаю, Майдан буде стояти мінімум до виборів президента.

«Вова Борода вкрав сорок тисяч»


— За кого голосуватимете?

— А я думаю, взагалі не піду. По-перше, не встигну паспорт зробити, бо він згорів у палатці.

— Януковича ненавидите?

— Навіть ніколи за нього не думав… Та й за Юльку теж. Коли Тимошенко приїздила на Майдан, її люди не впускали. А потім самооборона всіх відтиснула, зробила коридор. Люди не хочуть її тут бачити. Як то так: приїхала в колясці, а через два дні вже ходить!? Я навіть не знаю, як то назвати… Чи вони грають на відчуттях людей, бо ми її маємо пожаліти…

— Ви націоналіст?

— Ні, я не є такий, щоб дуже до раси примахуватись.

— Але «москаляку на гілляку», мабуть, співали?

— Було. Але прості росіяни за нас… І ще одне згадав про Грушевського. До штурму був такий старший Вова Борода. Ми думали, що він з простого люду, а він вкрав з каси гроші, ті, що збирали на броніжилєти.

— Багато?

— Сорок з чимось тисяч.

— На своїй барикаді ви теж збирали кошти?

— Раз поставили скриньку на сигарети, але зразу прийшла самооборона і скинула її, бо ми ніде не записані.

— Тобто на збирання грошей була монополія?

— Так, ще треба мати право це робити. …І оцей Борода, який втік з грошима, казали пацани, знайшовся. Коли приїхали до нього додому, чогось в нього були ментовські шумові гранати. Де він їх взяв?


— Розкажіть про найемоційніший момент за час евроМайдану.

— Тоді, коли снайпер стріляв, і люди падали. Хтось казав не обертатися і по боках не дивитися.

— Ви бігли чи відсиджувалися у прикритті?

— Ні, прикривався під щитом. Каска, броніжилєт, щит… І хтось кричав не обертатися і просто йти вперед. Я потім уже зрозумів чого: обернувся, а той впав, той впав, той кричить… Вже тоді трохи було страшно. Але все рівно щось не думалося про смерть. Ну я так зрозумів, що пацані ті, що падали, теж так думали. А тут «опа», і є…

— Ви здивувалися, коли залишилися живі?

— Та всі в шоці були! З кожної групи, хто туди йшов, були постраждалі, а у нас ні одного з тих шести чоловік.


«Хто більше піарився, той більше мав грошей»


— За яких умов ви повернетеся на євроМайдан?

— Якщо ще щось почнеться. Стояти, сидіти, їсти — надоїдає.

— Як ви ставитеся до героїв євроМайдану — Черновол, Булатова?

— За Черновол нічого не чув. А за Булатова багато чого чув. У мене знайомі пацани в автоМайдані. Його ж помили нормально. Де ті шрами?
Комп’ютер купив за общі гроші собі. Дзиндзя. 20 тисяч євро.

— Тобто?

— Нібито мав забрати гроші, які передавалися з Європи. І він так зробив, ніби тих грошей не брав. Але ті гроші дійсно йому передавали — це всі знають.

— Показухи було багато?

— Дуже багато. Кожен день. Що від «Правого сектору», що від самооборони. Саму більшу показуху робив «Правий сектор». Можна так сказати: хто себе піарив, той більше і грошей мав. Бо прилітав з Америки наш земляк і на планшет зняв (його попросила діаспора), як заніс в «Правий сектор» 4 400 доларів. А на другий день до нас на барикади приходить знайомий, який старший у «Правому секторі». Показуємо то відео. Він каже: «Не було таких грошей». Американець говорить, що місяць тому сім тисяч передавав. І теж не було тих грошей. То я знаю особисто за одного, що зафільмовано.

— Вам шкода, що інші нажилися, а ви три місяці просиділи задарма?


— Я за те не думав. Якщо треба гроші — дзвоню, передають.

«Були би в сраці»


— Ви ображаєтеся, коли вас називають бандерівцями, коли кажуть, що такі, як ви, не хочуть працювати?

— До голови собі навіть не брав. Але деякі кияни приходять і кажуть, що якби не ви, бандерівці, ми би були далі в сраці. Кажуть, й так не дуже поміняли, бо не подобаються оті парубії, але хоч неадекватну людину відігнали від влади.

— Небесна сотня?

— Прості люди. З моїх знайомих вбито 14 чоловік… Було й таке, що мужик простояв три години з нами — і нема мужика…

— Скільки вам років?


— 25.

— Батьки вас відговорювали від євроМайдану?

— Нічого не говорили. Ну, батька нема, а мама… Тата брат дзвонив найбільше, переживав сильно…


«Як жив, так і буду жити»


— Чи була боязнь, що доведеться відповідати за скоєне? За захоплення будівель наприклад.

— Було таке. Думав за те, що після тої влади прийде ще гірша. І почне розбиратися, хто був, коли був, скільки був, стояв. Зараз за те не думається.

Саме більше переживалось за те, що було би, якби ми не виграли. Як йти додому, і там, я чув, мене вже чекала міліція.

— Мости спалені.

— Так. Багато таких історій: приїхав додому, і вже тебе шукають. У Львові маю таких знайомих.

— Який подальший план?

— Я думаю, що ще не дуже мене поміняло. Який був, такий і лишився. Як жив, так і буду жити.

— Хіба людина не змінюється, коли на її очах іншій людині відриває голову?

— Приходив психолог, говорив з нами. Радив з кимось говорити про те, що бачив.

— Ви себе відчуваєте героєм євроМайдану?

— Ні, навіть не здається, щоби щось таке було.

— А де ваша військова форма?

— Зняв, бо вже надоїло ходити. Нема потреби її одягати. Ті, що зараз ходять, позують з броніжилєтами, мечами, ланчаками, чого там тільки немає зараз…

— Ви ставитеся до них з презирством?

— Так, я не люблю таких людей… Ще одне: наші старші хотіли вийти на сцену і розказати правду. Але як тільки почали говорити — зразу пропав звук і крикнули, що то провокатори. Я в шоці, як вони втікли з тієї сцени, що їх не полапали.

— Ви відійшли від пережитого під час штурму?

— Та ні, деколи ті картинки появляються.

— Жахи сняться?

— Було. Мені розказували, що я вночі кричав, як спав. Та не тільки я, там Женя ще такий. Не можна було розібрати, що кричав. Здається, когось кликав…

— А чого додому наступного тижня, а не сьогодні?

— Та ще трошки побуду. Вже стільки був, то тих пару днів… А на другий тиждень точно поїду.

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана
Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана


P.S. Герой статьи разрешил публиковать свои фотографии, отлично понимая, что вскрывая подноготную евроМайдана, он ставит свою жизнь под угрозу. В случае возникновения опасности и угрозы жизни герою статьи редакция The Kiev Times примет соответствующие меры.

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Мнение редакции "Военного обозрения" может не совпадать с точкой зрения авторов публикаций

CtrlEnter
Если вы заметили ошибку в тексте, выделите текст с ошибкой и нажмите Ctrl+Enter

Видео в тему

Читайте также
Комментарии 15
  1. VNP1958PVN 8 марта 2014 05:50
    А я чего то пропустил-русский у нас уже тоже ...того? Вчера ж был? А пацан по ходу попал...
    1. Смирнов Вадим 8 марта 2014 05:54
      Интервью с украинского сайта. Перевод ниже украинского текста есть.
      1. Geisenberg 8 марта 2014 14:07
        Цитата: Смирнов Вадим
        Интервью с украинского сайта. Перевод ниже украинского текста есть.


        Что и ожидалось. Кто то должен для боевых гомосеков сделать всю работу. Вот паренек сделает, а дома на кичман приедет. Там ему все вспомнят, не посмотрят под чьей он крышей.
  2. mnbv199 8 марта 2014 06:09
    Информационная война

    С участниками нашего форума хочу поделиться идей об участии в правдивой "Информационной войне" на Украине.
    Каждый из нас, может в интернете найти для себя 2 сайта с украинскими форумами, где обсуждается политическая обстановка на Украине. На этих форумах, каждый день, нужно размещать свои комментария об опасности, которая грозит Украине. Так же можно показать, все минусы политики проводимой киевской хунтой, устроившим государственный переворот.
    У кого есть время, то можно вступить в спор с оппонентами и попробовать доказать свою точку зрения. У кого времени мало, то будет достаточно размещать на этих форумах правдивые видеоролики, фотографии, ссылки на статьи, которые подтверждают вашу правоту в данном вопросе. Так же на этих форумах, можно разместить копии комментарий участников нашего форума с указанием адреса нашего сайта (http://topwar.ru/news/). Пускай ваших сообщений за одно посещение украинского форума будет мало, но писать об этом надо каждый день.
    Политика проводимая Киевом, основывается на лжи распространяемой украинскими СМИ. Ложь СМИ является самым слабым звеном в управлении украинским государством. Если мы все, приложим усилия по выбиванию этого звена из управления Украины, то у нас есть шанс если не одержать победу, то хотя бы переманить большинство людей на нашу сторону.
    Из СМИ мы видим, что восточная Украина борется за свои права, а вот центральная и западная части Украины ещё не осознали своей опасности. Поэтому, нам следует вести "информационную войну" на форумах этих частях Украины.
    Этот призыв к "информационной войне" можно распространить и на других российских форумах. Я думаю, что эту идею поддержат многие патриоты нашей Родины.
    Отдельно хочу обратиться к администрации нашего сайта. Что если вам создать отдельный блог "Информационная война", который будет постоянно находится в ленте новостей. В этом блоге, мы участники форума, будем обмениваться между собой ссылками на видеоролики, фотографии, статьи, сайты и т.д. необходимые нам для ведения этой "войны".

    Очень много слов на свете,
    Как снежинок у зимы.
    Но возьмем, к примеру, эти:
    Слово «Я» и слово «Мы».
    «Я» на свете одиноко,
    В «Я» не очень много прока.
    Одному или одной
    Трудно справиться с бедой.
    Слово «Мы» сильней, чем «Я».
    Мы – семья, и мы – друзья.
    Мы – народ, и мы – едины.
    Вместе мы непобедимы!
    (В.Орлов)

    Подпись: mnbv 199
    2014 год
    mnbv199
  3. сергей32 8 марта 2014 06:30
    Майданутое мясо.
  4. VADEL 8 марта 2014 06:58
    На первой половине статьи чуть "крышу" не снесло. Как они им разговаривают? laughing
    VADEL
    1. dmitriygorshkov 8 марта 2014 09:18
      А вы почитайте историю возьникновения этой с позволения сказать мовы и будет всё понятно.Потому и бесится сумасшедшая Фарион.Она по образованию лингвист,а сейчас что бы быть на волне истерит о правильности,красоте и первородности мовы.А так как всё это ложь и она это прекрасно понимает,то всё это её ещё больше заводит.Скоро за хвост себя кусать будет smile
      1. m262 8 марта 2014 20:02
        Насчёт мовы не надо, я белорус и прекрасно все понимаю,не в языке дело, дело в людях, да, власть их достала ( Янукович далеко не ангел и не зря сами украинцы говорят " не ту страну назвали Гондурасом" - сам от них слышал), не с темии парень пошёл. Не хочу никого обидеть, но моя тёща говорит: " у хохла голова до обеда варит, после обеда не варит" как- то так.
        Будем откровенны, Украину украинцы П Р О С Р А Л И сами, и те бабушки, которые стучали в бочки за 200 гривен, и те строители из подо Львова, которые зимой сидят без работы и сходят с ума от безделья, теперь пусть пеняют на себя...
  5. demel2 8 марта 2014 08:08
    В статье ничего нового,как я и думал прстые туповатые деревенские парни.А мутят и зарабатывают бабло совсем другие.Пушечное мясо.ИМХО
    1. влад0 8 марта 2014 08:48
      Что самое страшное, вот это "пушечное мясо", особо ни в чем не разбирающееся и с промытыми мозгами, кинут стройными рядами в лоб на наши войска.
      Ну а потом - на весь мир будут крутить последствия таких атак.
      влад0
  6. Des10 8 марта 2014 08:42
    На майдане разные люди... Нормальный разговор с человеком. Но, как он заметил, рулит всех ПС и его крыши.
  7. konvalval 8 марта 2014 10:00
    Хочется сказать: "Так вам дур..ам и надо". Головой нужно думать прежде, чем что то делать. Ну может поумнеете.
  8. laptev2014 8 марта 2014 10:19
    предлагаю заменить в русском языке слово БАРДАК на слово-МАЙДАН.
    laptev2014
  9. borisjdin1957 8 марта 2014 11:09
    с Дона.
    На недовольстве коррупцией,рейдерством,Снижением уровня жизни простого народа и въехали выродки-бандерлоги!Человек живёт надеждой!Вот такие простые надеялись на вступление в Гейропу,при активном промывании мозгов,а тут облом.Но ничего не изменилось,станет ещё хуже,к сожалению.
    А мова как мова!Что не понятно,по смыслу поймёшь!
  10. РУСС 8 марта 2014 13:43
    Автору не помешало бы свою статью на русский перевести.
  11. calocha 8 марта 2014 14:54
    Палец в верх..Такое видел уже в клипах про Сирию.Информационная война...
    calocha
  12. туполев-95 8 марта 2014 15:34
    Невнятное овечье блеянье.Чего хотели сами не знают-разваливают страну на поживу всякой нечисти и блеют-мы не этого хотели.А чего вы хотели?

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Картина дня